Історія села

Жищинці- мала Батьківщина моя
        Ти мене дитинства підіймала,
      Хліб дала  з піснями солов’я,
    Відвела доріг мені немало,
                                                    Земле, зореносице моя!
     Що дороги, що високе жито
       Із веселим сонцем пополам!
     Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе нікому не віддам!
Серце і життя моє, і кров,
           Найсвятіше слово наше – мати,
       Рідна земле,сонячна любов!
                      (А. Малишко)
      На відстані дев’яти кілометрів від міста Городок розкинулось чудове село Жищинці. Воно входить  до складу Городоцького району, Хмельницької області. До революції воно було в складі проскурівського повіту Подільської губернії.
      Село розташоване в балці. Колись тут, очевидно, була річка, а тепер з північного сходу на південний захід протікає струмок, яким живляться ставки. Річка ділить село на дві частини.
     Жищинці простягнулися зі сходу на захід. Довжина села становить приблизно 3 км.  Місцевість – низинна, є горби. З корисних копалин тут зустрічається камінь, глина та пісок.
      Клімат помірно – континентальний. Середня температура січня -14 -18 С. липня +18 +23 С. Річна кількість опадів складає 500-600  мм.
       В селі є три ставки.
      Село розташоване в зоні лісостепу. Грунти чорноземні, родючі.
Рослинність різноманітна: дуб, граб, береза, липа, акація, клен, берест, ясен, осика, сосна; плодоягідні кущі; трави. Вирощують пшеницю, жито, кукурудзу, горох, квасолю, ячмінь, просо, гречку, картоплю, капусту, огірки,  помідори, соняшник, ріпак, овес, кормові і столові буряки, моркву, перець, цибулю, часник та ін..
       З диких тварин тут водяться лисиці, кабани. Із свійських тварин розводять корів, свиней, коней та різну птицю.
    В 5-ти км. Від села розташована станція Вікторія, в 3-х км. Від села проходить головна траса із Городка до Хмельницького. Ця траса головною дорогою для німецького війська. Під час війни там було розстріляно багато німців і поховано в тих ярах. І зараз цю трасу називають «Німецький шлях», і тому на цій дорозі зустрічається багато аварій.
         Першими поселенцями села, за переказами, були старообрядки еклинівського толкування, які мали тут свою часовою і кладовище. Але відомостей про це не збереглося, тільки частина села довго зберігала назву «Жищинці». Але нажаль зараз про це забуто.
    Жителі села розповідають, що слово «Жищинці» походить від слова «Жити», як висловились перші поселенці, які заснували наше село ще у ХV ст.
         Книжний збірник відомостей про Подільську губернію пише: «З самого початку тут було село, в якому жили розкольники, що мали свою часовою. Є навіть залишки розкольницького  кладовища в «Усадьбе однодворки Войтовськой». Із західної сторони  села є високий горб, де колись стояла охорона під час татарських набігів».
         В минулому жителі села були кріпаками польських поміщиків. Спочатку Замойського, а потім графа Мнішка, який в 1831 році продав село поміщику Людвигу Житевському. І останій був поміщик Іван Свідерський, спадкоємці якого володіли селом до к. XIX ст. В останні роки перед революцією частину земель поміщик Свідерський програв у карти поміщику Терлевському. Крім того,  частиною земель володіли також поміщики Гумілінський і Черейовський. Землі їх були розташовані між Жищинцями і Чорниводами.

        Перебуваючи під владою польських поміщиків жителі села зазнали багато мук. Селяни змушенні  були відбувати різні повинності, платили великі податки. Більшість з людей були бідними, не мали що їсти. Поміщики з них  знущалися, самі їх судити і ще й називали «Бидлом». Ніхто навіть не дбав про освіту для простих людей, які були неписьменні. Тільки в останні роки перед революцією 10-15% чоловіків мали початкову освіту. А з жінок одиниці вміли читати. 


                                 Село Жищинці 
                          (походження його назви)

Якщо думкою полинути в далеке минуле нашого Поділля, то перед нами постане майже незаймана природа: покриті лісами товтри змінювалися розлогими луками і численними озерцями, по берегах яких росла розкішна осока, шумів високий очерет татарське зілля, буяли кущики цибульки.
        Далі килимами слалися поля. Долинами, вибалками струмили ручаї з верболозами. В цьому зеленому морі з кінця в кінець шугали дикі тварини, а над усім цим зграями носилось птаство.
       Це був справді багатий – багатий край з мереживом шляхів, з безліччю поселень. Хоча Поділля кілька сот літ тому, було більш заселене, ніж південно східна Україна, проте і тут відстань між поселеннями відмірювалась десятками верстов. Частіше всього по шляхах, а ще частіше в стороні від них по вибалках та під лісками стояли хутори, які називались іменами перших поселенців (xv ст.)
Так виникли Олекси Пільні (тепер Пільний Олексинець) і Олекси Підлісні (Підлісний Олексинець).
      А ще були Пилипи Пільні (тепер Жищинці) і Пилипи Підлісні, що селилиcь на пагорбі з ліва як їхати з Кошарної (кошара – стійло для худоби) на Нове Поріччя.
      Пилипи Підлісні, за переказами, жили звичайно під лісом і їм виходить не таланило: орної землі замало, і худобу вовки задирали.
Ліс, що тепер належить Чорниводам, тягнувся через порічанські поля до кузьминського лісу і далі до Остапковець: для вовків було вольготно, а для людей чимало втрат на худобу. І вирішили Пилипи Підлісні переселитись до Пилипів Пільних, де було більше простору й земля родючіша.
Пішла с тих пір слава про землю, що добре родить жито і місцевість ту згодом почали називати житничинцями, а відтак і саме поселення – Житчинці. Далі в цьому слові звуки «тч» асимілювались в звук «щ» - і вийшло Жищинці.
Родило тут жито, кохалися в конях, любили пісню справляли гарні і цікаві весілля.

  

3 коментарі:

  1. Історія села «Жищинці - мала Батьківщина моя!»
    На вІдстанІ 9 кілометрів від міста Городок розкинулось чудове село Жищинці. Воно входить до складу Городоцького району Хмельницької області. До революції воно було в складі Проскурівського повіту Подільської губернії.
    Жищинці простягнулись зі сходу на захід. Довжина села становить приблизно 3 км. В селі є три ставки.
    В 5-ти км. Від села розташована станція Вікторія, в 3-км. Від села проходить головна траса із Городка до Хмельницького. Ця траса була головною дорогою для німецького війська. Під час війни там було розстріляно багато німців і поховано в тих ярах. І зараз цю трасу називають «німецький шлях»,і тому на цій дорозі зустрічає ться багато аварій.
    Першими поселенцями села, за переказами,були старообряди пилипівського толкування,які мали тут свою часовню і кладовище.Але відомостей про це не збереглось, тільки частина села довго носила назву»Пилипи».
    Інші жителі розповідають,що слово»Жищинці» від слова «жити», «жито»,як висловились поселенці,які заснували наше село ще у ХУ ст.
    Книжний збірник відомостей про Подільську губернію пише:»З самого початку тут було село, в якому жили розкольники, що мали свою часовню.Є навіть залишки розкольницького кладовища в « усадьбе однодворки Войтовской» Із західної сторони села є високий горб, де колись стояла охорона під час татарських набігів»
    В минулому жителі села були кріпаками польських поміщиків. Спочатку Замойського, а потім графа Мніха, який в 1831’ році продав село поміщику Л.Житевському. І останній був поміщик І.Свідерський, спадкоємці якого володіли селом до кінця ХІХ ст. В останні роки перед революцією частину земель поміщик Свідерський програв у карти Терлевському.Крім того , частиною земель володіли також поміщики Гумілінський і Черейовський. Землі їх були розташовані між Жищинцями і Чорниводами.
    Перебуваючи під владою польських поміщиків жителі села зазнали багато мук. Селяни змушенні були відбувати різні повинності , платили великі податки. Більшість з людей були бідними, не мали що їсти.Поміщики з них знущались, самі їх судили і ще називали «бидлом».Ніхто навіть не дбав про освіту для простих людей. Тільки в останні роки перед революцією 10-15% чоловіків мали початкову освіту. А з жінок одиниці вміли читати.
    Після встановлення Радянської влади здійснювалось обовязкове семирічне навчання. Була ліквідована неписьменність.
    Село сильно постраждало у роки Великої Вітчизняної війни. Воно було зайняте фашистськими військами 8 липня 1941 року. В період окупації фашисти насильно вигнали в Німеччину 152 чоловіки. Село Жищинці було звільнено Радянською армією 28 березня 1944 року. Під час війни загинуло 192 односельчан.
    В 2001 році була побудована нова школа, яка стала носити назву- загальноосвітня І-ІІІ ст., в якій навчається понад 100 учнів і працює 20 вчителів.
    Кожного року зі школи виходять медалісти із срібними та золотими медалями. А також учні молодших та старших класів отримують грамоти за успішне навчання і за високі досягнення у спортивних змаганнях та олімпіадах з різних предметів.
    Також в селі діє будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад «Дзвіночок», чотири торгівельних заклади, медпункт, сільська рада.
    За роки незалежної України село розпочало свою новітню історію, тут росте економіка та культура, набуває подальшого розвитку соціальна сфера

    ВідповістиВидалити
  2. Історія бібліотеки села Жищинці
    «Бібліотека – храм мудрості»
    Бібліотека – море книг,
    Бібліотека – храм науки,
    Переступайте наш поріг,
    Беріть скарби нетлінні в руки.
    На нашій землі книга, бібліотека віддавна користуються великою шаною і любовю. Жищинецька сільська бібліотека – хата – читальня організувалась на початку 50 років з ініціативи голови колгоспу «Кірова» Шендери Е. Л. Фонд хати – читальні спочатку становив біля 100 книг. Ці книги були подаровані бібліотеці активом села, інтелігенцією. Пізніше колгоспом було закуплено ще 809 книг. Хата – читальня була організована в старенькій хатині померлої Віри Парамей в центрі села. Першим бібліотекарем був інвалід Великої Вітчизняної війни, колишній льотчик – винищувач Горба Володимир. Кожного дня його підвозили до хати – читальні, так як він під час війни втратив ноги.
    В 1960 році коли і селі був побудований клуб, книжковий фонд перевезли в нове приміщення. Завідуючою бібліотекою була призначена Чернець Антоніна Михайлівна, вчитель Жищинецької 8 річної школи, яка працювала в бібліотеці до 1978 року – до виходу на заслужений відпочинок. З 1978 – 1999 зав бібліотекою працює Пилипчук З. О.
    З 1999 по 2010 бібліотекою завідує Гриськова В. І. З 2010 по даний час бібліотекарем працює Пилипчук З. О.
    Фонд бібліотеки на 1.01.2016 року становить 12140 примірників. Протягом 2016 року фонд бібліотеки за рахунок коштів з бюджету сільської ради поповнено на 78 примірників.
    Щоб книга стала другом незамінним,
    Довірся їй, люби і бережи.
    Нема сердець черствих, а чи камінних,
    Коли душа до читання лежить

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий вечір.а де можна знайти історію села Балакири.що поруч села Жищинці.??дякую

    ВідповістиВидалити